Українська локалізація: червень – липень 2024 (№85)
Звітуємо про цікавинки нашої роботи: оновлення Liftoff, вибухова українська в Trudograd, кулінарна книжка по World of Warcraft та інше.
Думаючи про ігри, що першим спадає тобі на думку? Ті дурниці, за котрими твоя дитина просиджує по кілька годин щодня? Дитячі забавки, не варті уваги з того моменту, коли статеве дозрівання увійшло до фінальної фази? Незрозуміла і далека тобі річ, про котру знаєш мало? Якщо на будь-яке з цих питань відповідь “так”, тоді ця стаття для тебе.
Ігри як індустрія
Усім відомо, що для виробництва кіно, написання книги чи запису музичного альбому потрібне фінансування та час. Усе це — гігантські медіа-індустрії, в яких крутяться страшенні гроші. Ігрова індустрія не є винятком з цього правила. Деякі ігри створюються протягом півдесятка років із бюджетом у мільйони доларів. Середній час виробництва серйозної відео- чи настільної гри – біля трьох років командою біля 50-ти осіб (звичайно, цифри можуть різнитися залежно від гри). У цьому списку вказані найдорожчі ігри в історії. В найбільш популярному на даний момент ігровому сервісі Steam зареєстровано більше 125-ти мільйонів користувачів і біля 12-ти мільйонів із них грають у ігри в той чи інший час завжди.
Ігри як мистецтво
Хоч ця тема досі контроверсійна , особисто для мене ігри вже давно стали видом мистецтва. Варто лиш глянути на такі експонати, як Transistor, Planescape: Torment, Journey, аби зрозуміти, наскільки талановиті й працьовиті люди працюють над ними. Частки їхніх душ лишаються у створених ними іграх і це відчувається під час гри. Чисте та справжнє естетичне задоволення. Дискусія продовжується, і хоч із обох боків є достойні аргументи, сама наявність і цивілізованість цієї дискусії вже багато про що свідчить.
Ігри як гобі
Безперечно, багато людей вважають відео- або настільні ігри вартими того, аби проводити свій дорогоцінний час, граючи. З незнайомцями в інтернеті, родиною вдома чи друзями у веселій компанії, ігри пропонують безліч способів гарно провести час, отримати задоволення від процесу, задуматись над важливими питаннями чи стати частиною досвіду, недоступного інакше. Тож не бійся ігор, не чіпляй бирки, не зациклюйся на стереотипах. Десь там є гра, що сподобається тобі та збагатить твоє життя тим чи іншим чином.
Сумна ситуація, котру треба змінювати
Це приводить нас до ситуації з видавництвом ігор у нашій державі. Ми не маємо жодного цільового законодавства з цієї теми, держава ніяк не регулює як сам процес видавництва, так і локалізацію ігор державною мовою. Пригадуєш, як змінилася ситуація в кіно, коли було прийнято закон про обов’язковий дубляж українською? З іграми нічого схожого (поки що) не відбулося. Щодо настільних ігор ситуація дещо краща, бо їх важче “спіратити”, тобто отримати неофіційну копію незаконним чином. Фактично, вкрасти. Але крадіжка, не визначена законодавством як така, власне крадіжкою не є, чи не так?
Піратство відеоігор є найбільшою проблемою сучасного ігровидавництва в Україні. Неодноразово наша держава була лідером в рейтингу країн за обсягами медіа-піратства. Загальноприйнята відповідь, котру почуєш від більшості українців, котрі “піратять” ігри чи кіно, щось на кшталт “Навіщо платити, коли в інтернеті воно безкоштовне?” І справді, безкоштовне, доступне і… російською. Переважно, саме російською. Не бачиш у цьому проблеми?
Великі світові видавці, дивлячись на обсяги продажів їхніх ігор в Україні, бачать мізерні цифри і, відповідно, не поспішають витрачати гроші на українську локалізацію власних продуктів. Адже Україна — це держава, в котрій їхню гру не придбають, а вкрадуть; це держава, в котрій нікому не потрібна власна локалізація, бо з якоїсь причини всі споживачі користуються продукцією мовою сусідньої держави. Саме так бачать видавці нас із вами, якщо говорити про ігрову індустрію.
Подумаймо про це так: ти знайшов чудовий безвідмовний спосіб винести з супермаркету пачку макаронів посеред решти твоїх покупок. Якби кожного разу ти крав із супермаркету пачку макаронів і платив за все інше, і так робила б уся країна, то з часом уся індустрія виробництва макаронів збанкрутувала б. Звичайно, я утрирую, але, гадаю, приклад цілком зрозумілий. Ігри — такий же товар, за який потрібно платити. Люди, які створили гру, також повинні отримувати зарплату, винагороду за власну працю. Ігри нічим не поступаються макаронам, а ти ж не крадеш макарони… Правда?
Автор: Юрій “Shahor” Бісик
Він буде опублікован після модерації.