Що ж таке ця ваша ономатопея?

Британські вчені довели, що дехто боїться слова «ономатопея». Та ні, ми просто жартуємо, бо хочемо розвіяти ваші страхи та сумніви й довести, що не така вже й страшна та ономатопея, якою її малюють. 🙂

Що ж таке ономатопея та з чим її їдять?

Ономатопея, або звуконаслідування, — це лексичні одиниці, які імітують звуки навколишнього світу. В англійській мові термін «ономатопея» охоплює всі звуконаслідувальні лексичні одиниці, не розділяючи їх на окремі групи. Проте деяким науковцям вдалося розділити їх на два класи: так званий перший та другий. До першого типу відноситься первинна ономатопея – звуки, що імітують фізіологію людини (покашлювання, хропіння тощо). Другий вид — вторинна ономатопея – звуконаслідування навколишнього світу (звуки тварин та ті, які створюються під впливом людини, наприклад, звук удару або скрип дверей). Отже, якщо ми бачимо у тексті щось типу «няв», «ку-ку-рі-ку», «бах!», «кахи-кахи», «скраааааа!» — то це і є воно, звуконаслідування.

Найчастіше звуконаслідування можна зустріти в коміксах, ба більше, наявність цих лексичних одиниць є однією з визначальних рис мальописів. Проте і для відеоігор та інших художніх текстів звуконаслідування не є рідкістю. І добре, якщо таке слівце трапиться просто у тексті, проте у коміксах вони є частиною зображень, і цей факт яскраво демонструє нерозривний зв’язок вербального (тексту) та невербального (зображень) складників тексту коміксу — у мальописах текст та зображення є нерозривно пов’язаними, і малюнки є так званим «кістяком»  тексту — викинути їх із коміксу означає викинути рівно половину (можливо, навіть і більше) змісту. Форма слова, його колір, шрифт, положення варіюються та тим самим допомагають читачу уявити наскільки голосним був звук, його походження та приналежність до чогось або до певних подій.

Дослідник-коміксист Шон Гінес зазначив, що ономатопеї є морфемами, прив’язаними до зображень на панелі коміксу, структурованих послідовно, щоб пов’язати розповідь. Читач, який стикається з випадком звуконаслідування в коміксі, помічає і на підсвідомому рівні за лічені секунди їх розум розгадує семіотичну павутину ономатопеї, візуалізує її таким чином, що графічні засоби носія передають тип і якість звуку. Тобто ономатопея – це річ, яку людина сприймає на підсвідомому рівні.

Варто також зазначити, що переклад таких лексичних одиниць є деякою проблемою. Не існує певних усталених правил загального перекладу такого виду лексики. Деякі із них навіть не можна знайти у словниках. І, як уже було сказано, звуконаслідування нерідко є частиною зображень, тож недостатньо його просто перекласти, а треба ще й перемалювати.

Частенько можна помітити, що одне і те ж звуконаслідування може мати різні значення, і для правильного розуміння візуальний контекст відіграє ключову роль. Для цього наведемо кілька прикладів із містичного, захопливого та яскравого коміксу авторства Алекса Гірша “Gravity Falls: Lost Legends”:

Як бачимо, контекст — абсолютно різний, як і походження звуку. У першому випадку це звук вибуху, а в другому – звук важких кроків велетенського персонажа, у третьому – вибух салюту. У такому випадку доречним буде проконсультуватися зі словником щодо значення цієї лексеми:

boom – a deep and loud hollow sound [Cambridge Dictionary]

boom – a loud, deep, resonant sound. [Oxford Learner’s Dictionaries]

boom – a booming sound or cry —often used interjectionally to indicate suddenness [Dictionary by Merriam-Webster]

Можемо прослідкувати, що ці визначення об’єднує те, що цей звук повинен бути гучним. Найповнішим є визначення зі словника Merriam-Webster. У кожному із випадків звук був неочікуваним, навіть на деяких панелях можна спостерігати шок на обличчях персонажів. Крім того, у кожному випадку літери мають абсолютно інше розташування, мають іншу форму та колір, що свідчить про різне походження звуку та його гучність.

Також хотілося б звернути увагу на такий важливий параметр, як довжина звуку та графічне подовження літер у словах. Позаяк ономатопея є «саундтреком коміксу» — так її шляхетно та влучно схарактеризувала дослідниця-коміксистка Кетрін Хордок — то логічно припустити, що лексема, як і звук, матиме свою довжину і тривалість. У тексті ж цю роль відіграє подовження літер. На наступних рисунках розглянемо два випадки вживання однієї й тієї ж одиниці:

Робиться акцент на процесі відчинення дверей: у першому випадку двері було відчинено у звичайну кімнату зі звуком, який відображено буквосполученням CREAAAK, із чотирма голосними літерами, в другому — у незвичайну, магічну, якій акомпанує звуконаслідування, яке містить у собі вже шість голосних літер: CREEEAAAK. Сама ономатопея-оказіоналізм має теж різні розміри, колір та підсвічування, що свідчить про важливість події. Робимо висновок, що вербальна та невербальна частини нерозривно пов’язані, доповнюють та посилюють одна одну та не можуть існувати окремо.

Читайте також:
Локалізація відеоігор: мультимодальні виклики

Перекласти Bloodborne, щоби звершити лови

Пісня слави 1: По скарби асів!

Підіб’ємо підсумки

Тепер можна зробити висновок, що ономатопея є невіддільною частиною як вербальної, так і невербальної складової тексту коміксів. Звуконаслідування роблять читання коміксу цікавішим, надають тексту експресивного забарвлення, додають звукових ефектів, так би мовити. Такі одиниці є короткими, зрозумілими, яскравими та стають чудовим доповненням до власне тексту та зображень. А, погортавши навіть кілька сторінок будь-якого коміксу, можемо впевнено стверджувати, що англійська мова є дуже багатою на різноманітні звуконаслідування. А нам, перекладачам, не треба боятися звуконаслідувань, а навпаки, любити їх, перекладати та ніколи не кидати 🙂

Соломія Котяй

24.01.23

Використані джерела:

Guynes, S.A. Four-Color Sound: A Peircean Semiotics of Comic Book Onomatopoeia. The Public Journal of Semiotics 6.1, Boston: University of Massachusetts, 2014.

Khordoc, C. The comic book’s soundtrack: Visual sound effects in Asterix. In R. Varnum and C.T. Gibbons (Eds.), The Language of Comics: Word and Image. Jackson, MS: University of Mississippi Press. 2007. pp.156-173.

McCloud, S. Understanding Comics. New York: Harper Paperback, 1993. 216 p.