(Продовження пригод Тели Марбір. Початок тут)
Тела ввійшла до зали. Вона служила лорду Беріну вже кілька років, але ця зала досі зачудовувала її — міцно і ефективно побудована; мало вікон, які можуть стати джерелом загрози; прохід посередині, який легко захищати; красиві бра, зроблені, очевидно, талановитими металургами; і головне, мінімалістичний інтер’єр. Одна з головних причин, чому вона відчувала спорідненість до цієї людини і вважала себе щасливою бути в нього на службі.
— А, Тело, як справи? Як ці дуби, котрих я зву моєю особистою гвардією? — Лорд Геревард Берін тепло всміхнувся і запросив Телу сісти з ним за стіл. — Щось вип’єш?
Капітан Марбір поправила пов’язку на оці й увічливо всміхнулась.
— Ні, дякую, мій Лорде. Чи можу я знати, чому ви мене викликали?
— О, але звичайно ж, ти вже маєш знати. Я не хотів турбувати тебе до повного й цілковитого одужання, але інформація є життєво важливою… — він зупинився.
— Мій Лорде, я подам доповідь про експедицію вам через кілька днів, — сказала Тела.
— Так, так, доповідь, це все добре і чудово, але мені потрібно знати зараз. Чи є надія? Чи можна з ними мати справу? Я усвідомлюю, що вибухнула битва, і що були втрати, але… Чи вважаєш ти, що можна буде знову звернутися до них? Може, не відправляти армію цього разу, просто делегата чи дипломата, чи…
— Мій Лорде, — перебила Тела, — я гадаю, що ми можемо тільки розраховувати на себе.
За кілька годин, перевіряючи солдатів, Тела вийшла на замкову стіну, щоб оглянути навколишні землі. І саме вчасно.
— Вони наближаються! — крикнули зі сторожової вежі.
І справді. Довгоочікувана делегація нарешті прибула до замку Берін. Чомусь у цю мить Тела згадала її старого сержанта зі сікільської армії. «Ви військо, — він завжди казав їм. — Ви — майстерне колесо прогресу, ви — криваве колесо руїни. Будьте обережні, чим станете в кінці».
— Його Пречудовість Треміль Жорас із Ліола, міжнародний торговець товарами, власник бізнесів та комерант Конґломерату.
Після того, як представлення завершилось, двері в залу Беріна відчинилися і Треміль Жорас із Ліола увійшов із рештою його делегації. Ніколи ще в цьому залі не було так багато кольорів, як зараз. Яскрава зелень, блакить, жовтінь, поєднані з блідо-червоними, яскраво-червоними та благородними червоними. Прикраси були славними, люди сяяли усмішками, а настрій серед них був легким. Лорд Берін інстинктивно перевірив, чи був при ньому меч. Безперечно, був.
— Ласкаво вітаю цю благородну делегацію. Як минула подорож? Сподіваюся, що північні дороги не були занадто важкими для ваших румаків, — Геревард усміхнувся й піднявся зі свого місця в центрі залу.
— Ми раді бути у вашій присутності, о Лорде Берін. Маю повідомити, що подорож видалася захопливою, навіть увесь шлях після перетину Ларедіну. Погода була до нас доброю, — Треміль уклонився так глибоко, як це дозволяло його тіло, чи так принаймні здалося.
— Вам вельми пощастило не застати дощ у цей час року, він стає чимраз більш поширеним явищем.
— Що ж, запевняю вас, лорде Берін, ми були гото…
— У будь-якому разі, пропоную припинити формальності та взятися до діла, якщо ви не проти, Ваша Пречудовосте.
Треміль завагався з відповіддю, але лиш на мить.
— Без сумніву. Братися до діла — це те, що нам подобається в Конґломераті.
— Одна тільки річ перш, ніж почнемо. Припускаю, ви пам’ятаєте мою основну умову щодо цієї зустрічі? — Геревард повернувся у крісло.
— Звичайно, Лорде Берін. Мої компаньйони залишили всю зброю біля брами, як і було домовлено.
— Лише швидкий обшук, якщо ви не проти. Аби мати певність.
— Ну, емм, звич… Звичайно, Лорде Берін.
Геревард махнув рукою Телі. Вона та ще кілька солдатів швидко підійшли до делегації, а арбалетники на верхньому поверсі стояли в повній готовності. Через кілька хвилин Тела кивнула Беріну і повернулася до свого місця біля стіни.
— Дякую за виявлену терплячість, Ваша Пречудовосте. Ніколи не можна бути надто впевненим у ці дні.
— Безперечно, я розумію. Тепер, повертаючись до суті…
Тела Марбір, капітан охорони замку Берін, ветеран десятка кампаній та досвідчений тактичний військовослужбовець, почувалася безпорадною спостерігаючи за відходом делегації Конґломерату. Коли ворота зачинилися за ними, а міст було піднято, вона подивилася на Лорда Беріна, котрий стояв біля неї.
— Вони ж не припускатимуть, що ми ховаємо дещо в рукаві, чи не так?
— Ні, капітане Марбір, не припускатимуть, — вигляд Лорда Гереварда Беріна після кількох годин переговорів був напруженим і втомленим. — Не припускатимуть. І матимуть рацію.
Автор: Юрій “Shahor” Бісик
25.03.18
