«Не дієвидлом єдиним» або словотвір, на який ми заслужили.
11 квітня відбулася радісна подія для української ігрової спільноти: світ побачила гра Sherlock Holmes: The Awakened від української студії Frogwares. Та не просто вийшла, а одразу з українською локалізацією. Втім, для багатьох (а саме — порядку ХХХ людей, якщо вірити опитуванню у телеграмі «Шлякбитрафу») на цю радість кинуло тінь воно — дієвидло. Використання цього невинного новотвору спілкою «Шлякбитраф» у перекладі гри збурило величезну дискусію, в якій варто спробувати відкласти вбік емоції та спробувати винести додану вартість: для себе особисто, для спільноти й для української мови загалом.
Трошки теорії
Отже, у цій невеличкій (я сподіваюся, що невеличкій, бо спати також треба) статті, хотілося б запропонувати вашій увазі певні роздуми на тему сучасного словотвору, (не)доречності перегляду усталених перекладів, потреби покласти все на «щоб не як у москалів» та інші речі, які призвели до появи «дієвидла», «нумограю», «ігроладу»…
Оскільки далі ми говоритимемо про словотвір та пов’язані з ним речі, перш за все, треба визначитися з «матчастиною». Словотворення — це процес, який, очевидно, передбачає створення нових слів. Ключове тут «нових». Тож «цього слова ніде раніше не використовували» — це «не баг, а фіча», адже завдання словотвору якраз полягає в тому, щоб створити нове слово, яке буде пояснювати певне нове явище чи описувати предмет. Інакше кажучи, усі сучасні слова в якийсь момент були новими (новотворами), про які до певного моменту ніхто не чув. Якщо хтось спробував би років тридцять тому погуглити «smartphone», результат був би приблизно нульовий. Але це не завадило смартфонам сьогодні бути просто всюди.
У 21-му столітті, на жаль чи на щастя, реалії дуже відмінні від тих, що мали місце, скажімо, у Середньовіччі. Тому говорити про те, що кожна нація сама по собі вигадує слова на позначення певних речей, дещо абсурдно. Нині новий товар не виходить на ринок, допоки маркетологи йому не вигадають влучну назву (переважно, англійською). І тому, коли діло доходить до того, як назвати щось українською, у нас вже є певна вихідна інформація, від якої ми відштовхуємося.
Два шляхи
А тепер нарешті поговорімо про два підходи до введення нових слів у мову, які так чи так властиві різним мовам, хоча й у різних пропорціях. Мова йде про запозичення/транслітерацію та власне слотвір. Щоб далеко не ходити, приклади переважного використання обох підходів розглянемо на прикладі сусідніх країн: Польщі та росії.
Plecak (від пол. спина) — рюкзак (від нім. Rucksack)
Koszykówka або piłka koszykowa (буквально — кошиковий м’яч) — баскетбол (буквально те саме, але англійською)
Kopalnia podziemna (від слова «копати») — шахта (від нім. Schacht).
Продовжувати можна довго, але суть, здається, зрозуміла. Перший підхід — творення нового слова з того, що вже є у власній мові; другий — беремо слово з іншої мови, трохи адаптовуємо (та й то не завжди) звучання, і готово.
Як особливу форму запозичення ще можна згадати про перетворення власних назв на загальні. Щоб не мурижити знайомі українцям історії про «маркер — фломастер», «підгузок — памперс» і таке інше, можна згадати про те, як поляки спершу запозичили «adidas» на позначення кросівок, що призвело до доволі цікавих новотворів по типу «adidasy Nike», від яких намагалися відучитися не один рік. Втім, нині такі історії трапляються значно рідше, ніж колись.
Але повернімося нарешті до витворів «хворої фантазії» ШБТівців та колег по цеху. Отож, як вже можна було зрозуміти з попередніх кількох абзаців, усі ці дієвидла й таке інше — приклад питомого словотвору: беремо наявні українські слова й з них (або їхніх частин) створюємо нове слово для позначення певного явища чи предмета.
Саме так з’явилися «нумограй» (буквальний переклад англійського let’s play), «гуртограй» (не лякайтеся, це multiplayer). Разом з тим, треба бути чесними з самими собою й відверто казати, що не завжди новотвори на 100% влучно передають значення слова, відповідником якого воно задумувалося. Так, дехто нарікає, що «ігролад» — то не зовсім геймплей, а радше підходить для позначення комплексу правил гри. З цим можна погодитися, але все ж ми вважаємо «ігролад» найкращим з нині наявних відповідників.
А іноді буває навіть таке, що отак глянеш на слово, і одразу не зрозумієш, що воно таке за чупакабра (якщо не ти його й вигадав, звісно). І тут на сцену виходить «дієвидло».
«Дієвидло» з’явилося на світ у ході цілком собі неформального обговорення у чаті того, як можна було би передати українською слово «interface». Ми не планували його вигадати цілеспрямовано для Sherlock Holmes: The Awakened, це вийшло саме собою. Особисто я в цьому бачив наступну логіку: в «інтерфейсі» закладено певну взаємодію (interaction) з грою у вигляді різноманітних візуальних елементів (тобто «поверхонь» — face) гри. Так, це може бути технічно не зовсім коректно, але видалося логічним.
Також не можна оминути й той факт, що пошук відповідників, хай навіть і з умовно усталених слів, не завжди працює ідеально. У якості прикладу можу, на жаль, навести свою найулюбленішу настілку — Манчкін. Під час перекладу базової гри українські локалізатори вирішили перекласти расу Dwarf як «гном». Здавалося б, правильно зробили, не повторивши помилку росіян, які ото затранслітили «дворф» нащось. Проблема лиш у тому, що у доповненнях до гри є також раса Gnome, про існування якої, припускаю, локалізатори просто не знали.
І винити їх я не можу — я, мабуть, зробив би так само, якби робота над локалізацією велася до виходу доповнення з «гномами». Втім, цей випадок — не доказ того, що трансліт — наше все. Це доказ того, що навіть прості й очевидні, здавалося, речі з часом може виникнути потреба переглянути.
Але навіщо цей словотвір?
«Але чому просто не транслітерувати?» — спитаєте ви. За весь «Шлякбитраф» не скажу, але за себе точно можу — для мене саме придумування нового слова з уже наявного словникового запасу завжди є в пріоритеті.
Так, транслітерація — це просто. Так, якщо взяти іноземне слово і зробити його «українським», просто написавши кирилицею, то закладене у мові походження значення буде зчитуватися й українською. Так, багато українців працюють на міжнародні компанії, де мова спілкування — англійська, й вони просто беруть нові слова з роботи й ними надалі користуються не лише на роботі…
Є ще багато тверджень, які наводять на користь транслітерації, з якими я погоджуюся. А головним, якщо говорити про саме ігрову галузь, аргументом буде ось що: ми настільки довго грали лише іноземними мовами, що встигли звикнути до багатьох речей — і неважливо, грали ви англійською чи російською (де в ігровій галузі майже все — трансліт з англійської). Я з цим згоден. Сперечатися з цим важко та й навряд взагалі доречно. Це та реальність, в якій ми — українська ігрова спільнота — жили довгі й довгі роки.
Та чи значить це, що з цим нічого не треба робити? Аж ніяк. Українська мова повернула собі букву «г» у словах англійського походження з «h» (а кому не подобається Гоґвортс, може казати Харрі Поттер). Українська мова повернула собі фемінітиви, якими була сповнена до-соцреалістична українська література та які берегла народна мова. Українська мова повернула свої особливості, які ледь не за 30 років після відновлення незалежності нарешті знайшли собі місце у правописі.
Усі ці здобутки, усі ці повернення (чи то пак камбеки) сталися не самі собою. Це стало результатом довгої наукової, просвітницької та адвокаційної роботи багатьох людей. Але сьогодні це таки доконаний факт — всі ці речі поступово приживаються і сприймаються не як якісь новели, а як «статус-кво» (хай навіть люди досі говорять «новий правопис»). Ми не кажемо, що якесь запозичено-транслітероване слово — це погано просто тому, що воно російське/англійське/німецьке/ще якесь. Ми говоримо лише те, що ми хочемо творити нові українські слова, щоб наша мова влучно описувала не лише минуле, але й сучасність. Просто тому, що ми любимо нашу мову і вважаємо, що вона варта того, щоб нею грати.
Замість висновків
Не кожне вигадане нами чи нашими колегами слово приживеться — це ще один факт, з яким нема сенсу сперечатися. Адже ми ми не генератори геніальних ідей, а просто люди, які роблять те, що їм подобається. Але повірте, що коли ми використовуємо якийсь новотвір у наших перекладах, то ми щиро віримо, що він має потенціал: якщо не стати новим стандартом, то принаймні вартий уваги, як щось, що може надихнути до створення чогось кращого.
Хотілося коротко, а вийшло, як завжди. Насамкінець зазначу лише, що ми дуже й дуже вдячні усім людям, які докладаються ділом і гривнею (навіть якщо цю гривню віддаєте не «Шлякбитрафу») до творення українських локалізацій. Адже ми всі — українська ігрова спільнота. І всі ми прагнемо одного, хоча й методи у нас часом різні. Тож, єднаймося й лупаймо сю скалу, адже українізація ігрових всесвітів триває.
Дмитро Головченко
13.04.23
