Зжилися

Стояв морозний зимовий вечір. Усю вулицю засипало снігом і, втративши бажання будь-куди йти, вони просто сиділи у своїй вітальні перед каміном. Вона сперлася на його плече як завжди читаючи. Він довго дивився у вогонь, наче намагаючись розгледіти щось у ньому чи почути послання заховане у потріскуванні дров. Різко він першим обірвав тишу:

— Ти пам’ятаєш, як ми познайомились?

Закривши книгу й повернувшись до нього лицем, вона ледь усміхнулась:

— Ти ж знаєш, що у мене не така добра пам’ять…

Справді, з дня їхнього знайомства минуло вже два роки й не можна сказати, що це було найвизначнішою подією. Якщо глянути більш масштабно, то подорож у Норвегію чи Канаду здаються більш важливими, щоб пам’ятати. Але особливістю її пам’яті було те, що довго в голові вона тримала лиш окремі моменти, а все інше й всякі дрібні події за кілька місяців забувала.

— А чому ти мене спитав?

— Не знаю. Просто не завжди приємно сидіти в тиші, коли не маєш роботи. А це перше, що спало на думку.

Вона сіла на дивані повністю розвернувшись до нього, закуталась у плед і, усміхнувшись, сказала:

— А ти нагадай. Чи теж геть усе забув?

— Ти ж знаєш мою пам’ять. Мало що забувається.

Він узяв каву зі столика, подав їй інше горнятко й почав свою історію. У його голосі відчувався певний смуток, хоч вона, не помічаючи цього або вдаючи, що не помічає, зачудовано слухала і періодично попивала свою каву.

— …і от, коли всі стояли біля бекстейджу чекаючи нагоди взяти автографи, ти підійшла  до мене зі своєю подругою і спитала, чи не позичу листок і маркер. У принципі, вже тоді я вирішив, що непогано було би познайомитись, та й обставини досить гарно склалися для цього. Хоча з іншої сторони, страшнувато тоді було. Не дуже хотілось, щоб мене відшивали після хорошого відриву на концерті.

— Після цього ти почав мене постійно тягати в кіно, правда? І ми ще посварились, бо я не любила, коли за мене платять?

Ця її схильність пам’ятати лише негативні події завжди не подобалася йому. Але боротися з цим було марно та й вже якось зжилося.

Цим словом «зжилося» можна описати чи не всі їхні стосунки. Перші півроку були суцільною війною. Їй вічно не подобались його прояви почуттів і завжди хотілося незалежності, тоді коли йому хотілося максимально розкрити її до світу і якось та й переконати почати долати певні психологічні комплекси. Фактично, вони обоє були травмованими людьми. У той час, коли він страждав від постійних депресій та самотності, вона була таким собі соціофобом, вибитим із зони комфорту. Але, відчуваючи певне бажання зреалізуватися у соціумі, їх тягнуло одне до одного попри всі непорозуміння. Такі собі стосунки задля уникання фізичної самотності, хоча внутрішньо вони завжди залишалися чужими, за винятком кількох яскравих емоційних моментів.

— Ну, так. Проте ти й сама була не проти. Чи то мені так здавалося. Та й не так постійно ми кудись ходили. По-перше, університет, а по-друге тобі вічно було забагато контролю від мене.

— Здається, ми вирішили, що ти таки постійно намагався зарамкувати мене. Хоча, здається, ти щось приховуєш зараз. Зізнавайся…

— Ти завжди казала, що я тисну на тебе? А якщо чесно, чи не дуже ти за весь цей час подавила мене? Постійна ця твоя звичка вирішувати за мене, що я подумаю. Багато чого через це не сталося, знаєш…

Він добре розумів, що кажучи ці слова, ризикує усім вибудуваним із нею за цей час, але точно так само знав, що довше він не витримає, і все, що він приглушував у собі, рветься на волю, наче окріп із накритого чайника, якого вперто не знімають із вогню.

На його подив, нічого не сталося. Вона просто встала з дивану, підійшла ближче до каміну, постояла й, позіхнувши, запропонувала йти спати.

Коли  він прокинувся вранці , то трохи здивувався, що не бачив її. «Всяке буває, — подумав, — може прокинулась швидше за мене».  Цілком автоматично він встав з ліжка й пішов готувати каву. Що його насторожило – записка на столі. Звісно, не бажаючи повністю переносити спілкування у соцмережі, іноді вона залишала записаним якесь повідомлення на кшталт: «Увечері заїдь за мною з роботи, сходимо кудись». Але цього разу він відчував якийсь дивний стан. Щось усередині нього тривожилось, проте водночас він не був дуже впевнений, що щось не так. Вважав, що все через дивний сон. Зробивши собі кави, він підійшов до столу й спокійно узяв записку, гадаючи, що і так знає, що в ній. Проте в ній було написано лише два речення і абсолютно не таких, яких він очікував: «Весь цей час я не могла сказати тобі «ні». Це цілком у твоїх інтересах перестати спілкуватися зі мною, щоб не робити собі ж гірше»…

 

Автор: Богдан Передрій

Зжилися
  • Selina Sebro

    Не могла сказати “ні”… Ну от нащо мучити одне одного?

  • http://shahor.com.ua Shahor

    Коли відсутність навичок спілкування призводить до страждань…

  • Євген

    Вочевидь, дівчина вчиться на театральному…