Туманний ліс

Загін повільно рухався через зарості, які місцеві називали лісом. Дощило, було неприємно і незручно, але солдати звикли до таких умов. Ніхто ніколи не чув, аби вони скаржились. Усі раптово зупинилися, коли дерево впало прямісінько перед капралом Макданом, гучно гупнувши.

— Макдане, статус! — прошепотіла Тела.

— Нема візуального контакту з противником, рекомендую розсіювання, — капрал мав схвильований вигляд.

— Загін, розсіятись!

За мить стріли почали летіти в напрямку Тели Марбір та її підрозділу. Хоча ніхто не бачив зловмисників.

— На мене! Щити! — загін миттєво зібрався, навколо них розгорнулися щити, створюючи непоганий захист від стріл. Обстріл припинився.

Минуло кілька довгих моментів мовчання.

— Ви, теплокровні! Ми не хочемо ви на наше болото, ми не хочемо ви в наш ліс! — голос був високим і жорстким. Це їхній шанс, Тела махнула рядовому Оукену. Юнак, трясучись і пітніючи, вийшов з шеренги та був негайно заміщений іншим солдатом позаду нього.

— Ми приходимо з миром. Наша місія — розвідка та дипломатія, — проголосив Оукен гучно, не бачачи, з ким він розмовляє.

— Принести багато зброя для дипломатії… — останнє слово наповнювалося зневагою.

Оукен повернувся до свого сержанта. Тела кивнула.

— Це допомогло, так? — рядовий намагався усміхнутися, але це більше схоже було на дивний оскал.

Відповіді не було. Туман почав гуснути.

Рядовий Оукен розтулив рота, щоби спробувати продовжити переговори з ящуром, але крик прошив повітря.

— Убити теплокровних!

Хмара стріл спустилася на позицію загону. Кілька з них тепер були в тілі Оукена,  котрий падав на землю, без жодного виразу на обличчі.

— Щити!!! — скомандувала Тела Марбір. Десять, двадцять, тридцять ящурів виходили з-за дерев, стрибали з гілок і виповзали з-під землі. Дикунам важко було прорватися через щитову заслону, але підрозділ Тели також не міг просунутися. Ящури лізли на щити, намагались перелізти через них, кричачи і лютуючи. Один з їх списів потрапив у тріщину між щитами і проколов ліве око Тели. Вона крикнула від болю, але пошкодження були мінімальними, вона все ще бачила, а біль відходив. Праворуч від неї капрал Макдан закричав:

— До сраки дипломатію! — він натиснув на свого щита, ящури, котрі нападали на нього, втратили рівновагу і спіткнулись. Макдан добив їх швидкими ударами меча, кинув щита і взяв один зі списів ящурів. Він нічого не робив так, як учили інструктори — жодної дисципліни, зібраності, орієнтації, виваженості у прийнятті рішень. Макдан сіяв смерть серед ворогів, кричав на всі легені цілий час, крутився, вертівся і вбивав. Це дало підрозділу час для просування і бою з ящурами на власних умовах. Стало лише питанням часу, доки підрозділ Тели дасть собі раду з дикунами.

Макдан лежав мертвим поверх купи тіл ящурів. Він був укритий кров’ю і тельбухами. І виглядав щасливим.

*****

— Чи вилікуєте ви моє око, лікарю? — Тела поглянула вгору, але бачила лише правим оком. Дуже незвичне відчуття, безперечно.

— Ви зможете виконувати ковальську роботу в армії, — відповів лікар.

— У наших записах ви проходите як сержант Тела Марбір, але кожен відвідувач звертався до вас як Берра? Чому так? — лікар сів за стіл. Тела подивилася на нього і всміхнулась.

— Так… Це моє військове прізвисько, так би мовити. Походить із іншої мови. Берра Чорносерда — щось на кшталт стійка і невблаганна.

Доктор піднявся і зробив кілька кроків до жінки. Вона сіла на ліжку.

— Доку, а маєте одну з тих, мм, класних пов’язок на око?

 

 

Автор: Юрій “Shahor” Бісик

 

ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ ТУТ

Туманний ліс
  • Sophia Shul

    Купа кісток, море крові і вибите око!
    А продовження буде? Вона ж не обмежиться ковальською роботою?

    • http://shahor.com.ua Shahor

      Побачимо 😉

  • Maksym Duvanov

    Максим вимагає ще

  • jaguar_arx

    Дипломатія провалилась. 🙂

    • http://shahor.com.ua Shahor

      Але вони пробували.