Основи локалізації. Література

Література відіграє дуже важливу роль у повсякденному житті; вона і навчає, і інформує, і розважає. Зрозуміло, що в одній статті розписати всі тонкощі неможливо, тим більше, що література буває художня, публіцистична, наукова, технічна тощо. До кожної потрібен окремий перекладацький підхід і кожна має свої нюанси. У цій статті мова піде здебільшого про художню літературу.

Для чого локалізувати художній твір, якщо його можна просто перекласти? Вочевидь, для того, щоб текст став ближчим для читача, більш зрозумілим і яскравим. Особливо локалізація потрібна в літературі для дітей.

Підготування

Перед тим, як братися перекладати якийсь художній твір, дуже бажано його прочитати увесь, тому що іноді далі розкриваються такі деталі, які допомагають краще зрозуміти і, відповідно, передати щось на початку — наприклад, якусь назву. Наприклад, у творі Террі Пратчетта «Барва чарів» («Колір магії» у ВСЛ) один з головних персонажів має ім’я Rincewind. Коли постало питання — перекладати чи транслітерувати ім’я — вирішальним чинником став епізод, коли цей персонаж у напівпритомності почув, як гукають: «…wind!» («вітер»), і на мить здивувався, про який вітер ідеться, а тоді зрозумів, що то гукають його самого. Так Rincewind у перекладі Шлякбитрафу став Буйвітром.

На етапі підготування можна також ознайомитися з біографією автора (а якщо автор живий, то можна поспілкуватися з ним і розпитати про деякі епізоди), бо це іноді теж добре допомагає зрозуміти і правильно передати якісь деталі, адже деколи автори вкладають у свої твори якісь посилання та якийсь особистий досвід чи враження. Наприклад, у Джорджа Макдональда є багато відсилань на Біблію, тому в цьому випадку треба знайти ту цитату і подати її так, як є в українському перекладі Біблії.

Дуже корисною буде літературна критика, оскільки критики зазвичай добре ознайомлені з творчістю автора та розбирають твори ледь не на атоми, вказуючи на кожне реальне та примарне відсилання і тлумачачи кожен художній засіб та епізод, а тому ви як перекладач будете розуміти, що автор у творі: а) хотів сказати і сказав; б) збирався сказати, але передумав; в) не збирався сказати, але якусь суть того критик між рядками знайшов.

Загальні поради

Коли тлумачення не допомагає

Якщо ви взялися за спеціалізовану літературу (медичну, технічну тощо), то відповідно маєте більш-менш орієнтуватися в термінах та описаних процесах, бо що то вийде за переклад, якщо перекладач сам не розуміє того, що перекладає. Тоді з’являються всілякі ляпи, як-от «cotton 100%» — «вата 100%» (з етикетки одягу).

Мабуть, зайве казати, що кожен поважний перекладач спеціалізованої літератури має мати кілька термінологічних словників тієї галузі, у перекладі якої він спеціалізується. Певна річ, іноді якийсь термін дає перекладачеві джазу, коли ніде немає відповідника. А з тлумачного словника тут мало користі, якщо з опису функція предмета зрозуміла, але невідомо, як його назвати.  Тоді доводиться шукати рішення через всі відомі мови. Наприклад, не знаходиться український відповідник якогось англійського терміна, зате знаходиться у подібних до української мовах — польській, чеській, російській тощо. Звісно, це не означає вирішення проблеми, бо все-таки це різні мови, але якусь користь із цього можна отримати: 1) терміни у цих мовах можуть бути якщо не однаковими, то подібними; 2) може існувати словник польсько-(російсько-/чесько-…)український, у якому ви нарешті знайдете потрібний відповідник.

Звичайно. може бути й така ситуація, коли це зовсім новий термін, і відповідник доведеться вигадувати саме вам. Наприклад, з початком процесу виходу Великої Британії з Європейського Союзу, з’явився термін «Brexit» (Britain + exit), який в українській мові передають двома способами: «Брекзит» та «вихід Британії».

Атмосфера

Безперечно, головне — розуміти, що перекладаєш. Але також важливо дотримуватися стилю. В емоційній художній літературі недоречні канцеляризми, а в діловій — емоційно насичена мова (втім, тут також усе залежить від оригінального викладу).

У художній літературі крім змісту важливо ще й зберігати стиль автора. Це буває нелегко, бо текст треба відчувати, визначати акценти, підбирати слова, які будуть надавати змісту потрібні емоції.

Ще на цю темуПро переклад та оригінал

Переклад чи переказ?

Кожен перекладач художньої літератури — письменник чи поет (глибоко в душі або й насправді). Скажіть, вам би сподобалося, якби ваш виплеканий, викоханий текст хтось перекрутив на свій смак? Отож треба пам’ятати, що перекладаємо твір чужий, чужу роботу, чужі думки і світогляд, а тому варто себе стримати, бо перекладач немов кур’єр — важливо донести все як є: не загубити і не спотворити. Втім, бувають випадки, коли роблять переклад-переказ, але це тема вже трохи інша і загалом це має погоджуватися з автором чи видавництвом.

Певна річ, неможливо зробити досконало точний і красивий переклад — через різницю мов у відтінках лексичних понять, у граматиці, та навіть різницю у світогляді націй.

Якщо мова йде про вірші, то зрозуміло, що точного перекладу тут ніяк не вийде. Проте варто дотримуватися поетичного стилю та розміру вірша, якщо це йдеться про окрему поезію, оскільки часто це є тим, що робить автора впізнаваним. Вірші, які трапляються посеред прозового твору, достатньо художньо перекласти — зберегти лиш зміст та атмосферу.

Спробуємо сформулювати кілька правил перекладача художньої літератури:

Чого не можна робити:

1) Викидати речення без нагальної потреби. Це неприпустимо. Не можете перекласти — порадьтеся з колегами. Не подобається зміст через різницю у світогляді — не перекладайте цей текст взагалі, перекладайте щось інше.

2) Викидати слова, які несуть певну інформацію. Це може вплинути на сприйняття тексту читачем. Та й слова, які начебто не несуть важливої інформації, не варто викидати, бо вони можуть давати емоційну насиченість, допомагати створювати атмосферу.

3) Спотворювати зміст без нагальної потреби. Те саме, що й пункт 1. Якщо вважаєте, що автор помиляється чи інформація неактуальна, то є така чудова можливість, яку може собі дозволити лише література, — виноски. У виносках можете дати потрібне пояснення ситуації, але перекручувати написане автором — ні.

 4) Перекладати дослівно. Хоч це буде (можливо) точно, але для читача такий переклад видасться незграбним. Якби було достатньо перекласти текст дослівно, то перекладали би машини, а людей-перекладачів узагалі було б непотрібно. Тож намагайтеся передавати текст живою мовою.

5) Додавати будь-яку інформацію від себе безпосередньо в тексті. Вам здається, що речення сухувате, і хочеться трохи прикрасити? Це благородна думка. Але не робіть так, якщо для цього немає суттєвої потреби. Підбирайте відповідники чи скористайтеся виносками.

6) Перекладати не з мови оригіналу. Хоч іноді деякі перекладачі таке практикують, однак це вважається неприйнятним, здебільшого через те, що в перекладі з перекладу багато чого втрачається і збільшується кількість змістових помилок.

 

Що можна робити:

1) Перефразовувати речення, щоб у мові перекладу воно звучало природно. Недарма кажуть, що найкращий переклад той, читаючи який здається, що він одразу написаний мовою перекладу.

2) Замінювати ідіоми та фразеологізми відповідниками, якщо вони є.

3) Змінювати знаки пунктуації та капіталізацію. Дуже часто перекладачі-початківці бояться щось змінити в оригінальному тексті. А дарма, бо кожна мова має свої правила, а тому в перекладі на українську мову треба дотримуватися правил українського правопису. Наприклад, часто наслідують пунктуацію оригіналу, і тоді з’являються коми в неналежному місці чи відсутні там, де їх потрібно. Так само доволі часто забувають, що пряма мова в англійській мові передається через лапки, а в українській мові через тире.

4) Використовувати синоніми, щоб уникнути тавтології. Зокрема в англійській мові поняття тавтології як такої немає, і тому в англійських текстах часті повтори одного слова є нормою. Однак в українській мові такого робити не можна.

5) Використовувати переклади на інші мови. Якщо ситуація така, що ви ніскілечки не розумієте речення чи взагалі біда з перекладом якогось поняття, то можна підглянути до чужих перекладів — як переклали там. Звісно, якщо ви впевнені, що той перекладач був мудрішим за вас. Але, по-перше, це якась неповага до себе і своїх навичок, а по-друге, часто це стає списуванням помилок.

Може бути корисноНайголовніші правила пунктуації, Вживання великої літери

Назва книги

Переважно назву книгу перекладають як є, але іноді назву трохи змінюють з комерційних чи естетичних міркувань.

Наприклад:

Little Wolf’s Diary of Daring Deeds — Геройська книга Малого Вовчика (Іан Вайброу)

Little Wolf, Terror of the Shivery Sea — Піратська книга Малого Вовчика

The Call of the Wind — Поклик предків (Джек Лондон)

Ще один яскравий приклад зміни назви книги — твір Даніеля Дефо, який ми знаємо як «Щаслива куртизанка, або Роксана». Оригінальна назва — «Roxana: The Fortunate Mistress». Та зверніть увагу на повну назву — «The Fortunate Mistress: Or, A History of the Life and Vast Variety of Fortunes of Mademoiselle de Beleau, Afterwards Called the Countess de Wintselsheim, in Germany, Being the Person known by the Name of the Lady Roxana, in the Time of King Charles II» — і вам стане цілком зрозуміло, що скорочення було просто-таки необхідним!

Власні назви

Перекладати чи не перекладати власні назви? Тут усе залежить від атмосфери твору і того, де відбуваються події.

Імена персонажів, назви артефактів, локацій тощо впливають на сприйняття описаного світу та підсилюють ефект «занурення».

Якщо твір описує реальні події, то безумовно назви мають відповідати тому, як їх прийнято передавати. Наприклад, ви перекладаєте з англійської історичний твір про Чехію і там фігурує ім’я короля Charles. Чеською мовою він Karel. Однак в українських джерелах ця особа зветься Карл, отже використовуємо саме цей варіант.

Якщо твір описує події вигадані, але реального світу, то назви передаємо відповідно до правил українського правопису. Наприклад, якщо події десь у США чи Британії, то якийсь Charles Gardenson буде тоді Чарльз Ґарденсон (Чарлз Гарденсон). Подібний приклад маємо Harry Potter — Гаррі Поттер. Прізвиська ж, якщо вони несуть якийсь сенс і піддаються перекладу, рекомендовано перекладати (адже є причина, чому в персонажа таке прізвисько). Наприклад: прізвисько Ginger цілком можна перекласти як Рудий, Рудько, Рудик. Якщо ж прізвисько таке, що українською його важко передати влучно, то краще залишити як є.

Якщо твір описує вигадані події вигаданого світу, то власні назви цілком можна перекладати відповідно до атмосфери твору. Наприклад: у книзі Т. Пратчета «Барва чарів» ім’я персонажа Rincewind передано як Буйвітер. Або ж персонаж книги Дж. Толкіна «Володар перснів» на ім’я Bilbo Baggins — Більбо Торбин.

Ну і варто пильнувати, щоб назви в цілому тексті були однаковими, а не тут «Полум’яне Лезо», а за кілька сторінок уже «Вогняне Лезо».

Може бути корисноПравопис слів іншомовного походження, Правопис слов’янських прізвищ, Правопис географічних назв слов’янських та інших країн

Художні засоби

Загалом поради тут такі самі, як і в статті про локалізацію ігор. Втім, на відміну від ігор, програм та відео, книжкова література має свій великий козир — виноски та кінцеві примітки, де можна писати пояснення до всього, що не змогли чи не схотіли перекласти. Це дуже зручно, наприклад, коли в тексті англійської мови трапляються слова французької мови. У такому випадку слова другої мови залишаються як є, а до них можна зробити виноску і дати переклад, щоб читач розумів текст і ті вкраплення не були для нього абракадаброю (хіба що таким і є задум автора).

Приказки, каламбури тощо. Їх іноді дуже важко передати, і щоб їх зберегти, часом доводиться трохи перебудовувати речення і навіть цілі абзаци. Наприклад, англійське «light» має значення «легкий», «світлий» або додає негативного відтінку. Як бачимо, досить-таки несхожі між собою поняття.

Візьмемо до прикладу твір Джорджа Макдональд «Невагома королівна» (The LIght Princess). У своїй суперечці король і королева вживають прикметники, що починаються на light-:

“It is a good thing to be light-hearted, I am sure, whether she be ours or not.”

“It is a bad thing to be light-headed,” answered the queen, looking with prophetic soul far into the future.

“‘Tis a good thing to be light-handed,” said the king.

“‘Tis a bad thing to be light-fingered,” answered the queen.

— Я впевнений, що добре бути безжурною, легкосердою незалежно від того, наша вона чи ні.

— Погано бути легковажною, — відповіла королева з виглядом пророка, немов дивлячись далеко в майбутнє.

— Добре бути легкою на руку.

— Погано бути легкою на обіцянки.

“And it’s a bad thing to be light-haired,” screamed she, determined to have more last words, now that her spirit was roused.

The queen’s hair was black as night; and the king’s had been, and his daughter’s was, golden as morning. But it was not this reflection on his hair that arrested him; it was the double use of the word light. For the king hated all witticisms, and punning especially. And besides, he could not tell whether the queen meant light-haired or light-heired; for why might she not aspirate her vowels when she was exasperated herself?

— А ще… -гано бути… -оголовим! — закричала вона слідом, вирішивши додати до останньої фрази ще одну, оскільки вже розійшлася.

Волосся королеви було чорним, як ніч; а король та донька були світлоголові — з волоссям, немов ранкове сонце. Але затримало монарха не це. Причина була в недочуванні вимови слова «пустоголовий». Король люто ненавидів сарказм, і особливо передражнювання. До того ж він не міг стверджувати, чи королева вимовила саме «пустоголовий», а не «світлоголовий»; адже вона була вкрай роздратована.

Як бачимо, точно передати прикметники неможливо, тому вдалися до заміни. Також вилучено частини «said the king» та «answered the queen» з метою уникнення повторів (діалог насправді довший, ніж у прикладі, і ці частини повторюються після кожної репліки).

У випадку з «пустоголовий»/«світлоголовий» король недочув слово light-haired (світловолосий) і подумав про light-heired: heir — спадкоємець, тож можна тлумачити як «з поганою спадковістю», так і «з невагомою спадкоємицею». Оскільки в українській мові неможливо підібрати значення, які би передали цей каламбур, то перекладацьким рішенням у першому випадку стала фраза з обірваними словами (наче спричинені хвилюванням та відстанню, що розділяла співрозмовників), а в другому — використання образливого стереотипу про невисокий рівень інтелекту світловолосих (згадайте анекдоти про блондинок).

Ще один момент — через різницю в граматиці частину «the king’s had been, and his daughter’s was» передали просто як «король та донька були», оскільки англійські «had been» та «was» українською мовою передаються однаково.

Комікси

У коміксах головні проблеми — технічні. Втім, тут усе впирається у вихідний матеріал. Якщо формат файлу дає змогу робити потрібні зміни, то це чудово. Бо якщо ні — то одразу з’являються проблеми, які проявлюється як часткова локалізація (наприклад, потрібно перемальовувати частину зображення або залишати як є) та обмеження простору для тексту (треба перефразувати речення або дати інший/менший шрифт).

Приклад повної локалізації (трішки нахабної самореклами перекладачів на рекламному щиті будівлі в коміксі «Людина в чорному»):

Приклад часткової локалізації (неперемальований текст звуконаслідування в коміксі «Сторонній»):

 

Приклад розв’язання проблеми (пізніша версія):

У коміксах не обов’язково робити точний переклад і зберігати стиль автора (так, це справді полегшення). Тут головне — суть і лаконічність.

Варто ще звернути увагу на емфатичні наголоси. У різних мовах правила побудови речень різні, тому й виділяти потрібно саме ті слова, які будуть наголошеними в перекладеній фразі, і вони не обов’язково мають збігатися з наголошеними словами в оригіналі — усе залежить від суті речення та емоцій, які передають.

Отож, перекладайте, локалізуйте, тіште читачів гарними та грамотними перекладами.

Автор: Софія Шуль

21.12.18

Основи локалізації. Література

One thought on “Основи локалізації. Література

  • Грудень 21, 2018 at 5:31 pm
    Permalink

    Цікаво, дякую. Як на мене, локалізація перекладу доречна завжди, крім випадків, у яких це може призводити до спотворення стилю оповідання. Так, у класичному фентезійному тексті (на базі європейського середньовіччя) недоречним виглядає використання архаїчних слів-відповідників властивих українському середньовіччю. А от у “слов’янському” фентезі вони цілком припасовують.

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *